Дауни в саду у Чехова

Уроки відомого московського режисера Бориса Юхананова можна порівняти з лікуванням електрошоком

Директор центру сучасного мистецтва “Дах”, він же керівник експериментальної театральної майстерні при центрі, Влад Троїцький, придумав “режисерсько-акторську екстернатуру” – знайомство (безплатне) людей театру та блізьких до нього з різноманітними театральними моделями “ з уст і рук” відоміх теоретиків і практиків.

 Уже діють спецкурси з історії української культури та драматургії ( читають Наталія Єрмакова, Ганна Веселовська, Олена Онищенко, Олег Сидор-Гібелінда), майстер класи патріарха українського театру – Володимира Миколайовича Оглобліна та відомого фахівця зі сценічного руху Володимира Оцупка... У цій благодійній та безкорисливій (а всі теоретики та практики працюють за дуже невелику винагороду) справі реанімації театрального процесу приїзд відомого екстравагантного московського режисера Бориса Юхананова можна порівняти хіба що з лікуванням електрошоком.

 Юхананов – засновник Майстерні Індивідуальної режисури, ініціатор “паралельного” кіно. Талановитий суміщувач театру, кіно та відео, бо сьогодні, вважає він, просто неможливо працювати в театрі й не працювати в суміжних галузях. Однак органічно притаманний постмодернізмові синтез майстерня Юхананова переживає як “неможливість запозичення, цитування, тиражування”. Нещодавня постановка “Вишневого саду”, що наробила галасу, - спроба “сакралізації найвідомішого світського тексту XX сторіччя”, міф про щастя, а не про красу, як заведено розуміти Чехова. Ідея саду як недосяжного для людей і тому незнищенного простору, що його породила фантазія, гра в те, чого ніколи не може бути, гра в “садові істоти”... Ну а оскільки театр для Юхананова – вид справжнього нешкідливого наркотика, то чотири акти особливим чином розробленого чеховського тексту тривають шість з половиною годин у піку глядачеві, який майже відвик від великих форм і складної архітектоніки.

 Оскільки Чехов, за словами режисера, - російський Махатма, у виставі безліч містично-філосовських вимірів. Юхананов наголошує на двох: життєдіяльності та життєтворчості. Його постановка – подорож у часі, яка з прем,єри тільки починається. Це вістава на території якої безперервно все змінюється і де в камерному “світі щастя” живуть “садові істоті”. Прообрази цих істот він побачив торік... у даунах, і ці “пришельці з космосу” стали дійовими особами “Вишневого саду”. “Я не ставив перед собою мету перетворювати цих дивовижних істот на людей, - та це й неможливо, - як і лікувати, виховувати їх. Багато науковців вважали даунів людьми майбутнього. Мені захотілося через них, крізь них і за їхньою допомогою глянути на сучасну культуру...”

 Разом із даунами у “Вишневому саду” зайняті актори майстерні Юхананова. Вистава дуже дорога і красива, з чудовими костюмами нової московської “зірки” – художника Харикова. Тривають переговори про те, щоб показати її в Києві, в театрі Франка.